Зазвичай, підприємства, що ведуть зовнішньо-економічну діяльність, неодноразово зіштовхуються з ситуацією, коли рішення митних органів ідуть врозріз із поданими підприємствами документами та навіть суперечать законодавству. Однак не всі поспішають оскаржувати такі рішення в судовому порядку.

Причин для цього декілька. Основна, на мою думку, – це невпевненість в результаті такого оскарження. Іншими причинами є тривалий процес оскарження, проблеми з поверненням надміру сплачених податків і зборів, негативна судова практика. На сьогодні судові спори з митними органами найчастіше виникають з таких питань: визначення митної вартості; класифікація товарів; правомірність застосування окремих митних процедур або податкових пільг; митні правопорушення. У цій статті надається огляд судової практики щодо митних спорів, які містять цікаві, на думку автора, висновки щодо правозастосування положень митного законодавства або мають цінність для бізнесу.

Спори щодо правильності визначення декларантом митної вартості товарів

Відповідно до ст. 49 МК України від 13.03.2012 р. (далі – МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у встановленому порядку. Ст. 53 МК України передбачає вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, мають розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант чи уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов’язані протягом 10-ти календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, встановлені цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 53 МК України, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що взаємозв’язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у ч. 2,3 цієї статті, подає (за наявності) додаткові документи.

Виходячи з положень законодавства, наведених вище, майже всі спори щодо визначення митної вартості товарів зосереджені навколо подання/неподання додаткових документів для визначення митної вартості, а також щодо послідовності застосування методів визначення митної вартості.

Пропонуємо до вашої уваги аналіз найбільш цікавих судових рішень з питань правильності визначення митної вартості.

Включення вартості маркування та пакування до митної вартості

У кінці 2016 р. ВАСУ прийняв рішення, в якому було визначено питання необхідності надання додаткових документів щодо вартості маркування та пакування товарів, які імпортуються. Рішенням, зокрема, роз’яснено, що не потребують виокремлення та підтвердження складові митної вартості у вигляді вартості пакування та маркування, якщо вартість цих складових вже включена до ціни товарів, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Як зазначають у ВАСУ, враховуючи, що в ціну товару включена вартість пакування та маркування товару, вимоги митного органу щодо виокремлення та підтвердження вказаних складових митної вартості товару є безпідставними.

(Ухвала ВАСУ від 23.11.2016 р. у справі №826/19398/15).

Неподання додаткових документів

У 2016 р. ВАСУ та у 2012 р. ВСУ у своїх рішеннях зазначили, що факт неподання декларантом додаткових документів не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

У своїх рішеннях вищі суди дійшли висновку, що митниця може витребувати, а декларант зобов’язаний надати лише ті документи, які здатні усунути сумніви у правильності визначення митної вартості товарів. При цьому в рішеннях окремо зазначено, що законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Таким чином, вищі суди дійшли висновку, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

(Постанова Верховного Суду України від 29.05.2012 р. у справі №21-91а12, Постанова ВАСУ від 22.12.2016 р. у справі №810/1843/15)

Помилки в документах

ВАСУ у своєму рішенні від грудня 2016 р. дійшов висновку, що декларант не може нести відповідальність за документи, складені іншими господарюючими суб’єктами та за інформацію, що в них відображена.

Так, помилка щодо умов поставки, допущена у прайс-листі виробника товару та митній декларації країни відправлення, у випадку, коли договірними умовами передбачені інші умови поставки товару, не має прийматися до уваги, оскільки декларант не може нести відповідальність за відображення його постачальником у виписаних ним документах інформації, яка відрізняється від закріплених у договорі умов.

(Постанова ВАСУ від 22.12.2016 р. у справі №810/1843/15)

Обґрунтування необхідності надання додаткових документів

У своїх рішеннях ВАСУ та ВСУ неодноразово зазначали, що митні органи мають обґрунтувати запит на додаткові документи. Так, повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи, митний орган повинен обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між Позивачем та його контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 20.03.2012 р. у справі №К/9991/89900/11. Тобто встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо визначити ці складові, а також які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому митний орган повинен витребувати лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі документи, що передбачені ст. 53 МК України. Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій ВСУ у постановах від 31.03.2015 р. №21-53а15 та №21-127а15.

(Ухвала ВАСУ від 20.03.2012 р. у справі №К/9991/89900/11, Постанови ВСУ від 31.03.2015 р. №21-53а15 та №21-127а15).

Наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей про митну вартість

У своїх рішеннях ВСУ неодноразово звертав увагу, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може відбуватися лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов’язковою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Водночас витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

(Постанова Верховного Суду України від 02.06.2015 р. у справі №21-498а15, постанова від 30.06.2015 року у справі №21-591а15).

Спори щодо правильності визначення декларантом коду УКТ ЗЕД

ВАСУ у своєму рішенні дійшов висновку, що митні органи не уповноважені визначати належність певного препарату до лікарського засобу. Як зазначено у рішенні, повноваження щодо віднесення певного препарату до лікарського засобу належать до виключної компетенції Міністерства охорони здоров’я України.

Чинне законодавство не надає повноважень митним органам визначати належність або неналежність певних препаратів до лікарських засобів. Митний орган у такому випадку зобов’язаний керуватися відомостями вищезгаданої бази даних та Державного реєстру лікарських засобів України.

(Ухвала ВАСУ від 18.03.2015 р. у справі №К/9991/72885/12)

Спори щодо порушення митних правил

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 6 Постанови від 03.06.2005 р. №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», порушення митних правил неможливе, якщо в діях особи відсутній умисел на вчинення таких дій.

Виктория Фоменко,
советник налоговой практики INTEGRITES

Ссылка на ресурс, где находится публикация
http://yur-gazeta.com/publicat...