Інтерв’ю опубліковано на медіа-ресурсі Юридична Газета.

Нещодавно партнерський пул практики вирішення спорів INTEGRITES поповнився новим партнером Сергієм УВАРОВИМ. Ми поговорили з ним і ще трьома партнерами цієї практики: Дмитром МАРЧУКОВИМ (транскордонні судові спори), Оленою ПЕРЕПЕЛИНСЬКОЮ (міжнародний арбітраж) та Олександром ОНІЩЕНКОМ (національні спори) про те, як вони розподіляють між собою роботу, як 2020 р. вплинув на практику та які принципи партнерства має фірма.

— Сергію, 3 роки тому Ви перейшли до INTEGRITES на позицію радника, і ось у квітні 2021 р. Вас прийняли в партнерство. Чи можна сказати, що з Вашого боку це був такий собі бізнес-план кар’єрного зростання? Чи планували Ви партнерство в INTEGRITES та як швидко?

 Сергій: — Звичайно, багато юристів мають на меті стати партнерами, і я не виняток. Проте я б назвав це не стільки бізнес-планом, скільки приємним супутнім ефектом. Мій шлях став можливий завдяки справам, над якими ми працюємо, адже вони впливають на розвиток індустрій, розвиток бізнесу наших клієнтів, створюють прецеденти. У такому середовищі професійне зростання неминуче, тому що в роботі завжди є виклики, долаючи які, кожен член команди розвивається як фахівець.

— Зараз у практиці вирішення спорів INTEGRITES задіяні 4 партнери. Розкажіть, як працює кожна практика, як розподіляєте роботу між собою, які маєте підходи в роботі з клієнтами.

Олена: — З точки зору спеціалізації у нас є 3 напрями: міжнародний арбітраж, crossborder litigation і domestic litigation. У кожного з партнерів є свій пріоритетний напрям. Наприклад, у мене це міжнародний арбітраж, у Дмитра — cross-border litigation, в Олександра — національні спори. Сергій займається трьома напрямами з акцентом на інвестиційний арбітраж і спори у сфері енергетики. Так, мати кілька партнерів у практиці вирішення спорів — це досить нестандартно для нашого ринку, але обсяги роботи дозволяють нам розширювати команду і навіть розвивати спеціалізацію. Щодо розподілу роботи, то в кожного з нас є свої клієнти, але над деякими проєктами ми працюємо разом залежно від масштабів проєкту і тих завдань, що стоять перед нами. Плюс ми можемо спокійно передоручити частину своєї роботи колегам, якщо вони краще спеціалізуються на цих питаннях або є перезавантаженість чи інші фактори.

Дмитро: — Я би міг відповісти: «Не знаю, як це все працює» (сміється — прим. ред.). А якщо серйозно, то у тому, як швидко розвивається фірма, є виклик. Сергій Уваров, а до нього Сергій Шершун (призначений партнером з 2020 р. — прим. ред.) і Вікторія Фоменко (стала партнером у 2017 р. — прим. ред.) — прямі докази того, що нові партнери в INTEGRITES — це об’єктивна реальність. І ми точно не маємо стикатися з ситуаціями, що от всередині фірми виріс партнер, і під нього слід набирати окрему команду чи виділяти йому окрему спеціалізацію. Зважаючи на міжнародний досвід, наврядчи ми прийдемо до того, що на одного-двох партнерів буде один юрист, як це іноді трапляється в західних фірмах. Також я не впевнений, що за кожним буде закріплюватися лише одна спеціалізація, і ніхто більше не зможе працювати за цим напрямом. У будь-якому разі зараз нам вистачає роботи, щоб ми не перетягували ковдру на себе, а навпаки, могли підставляти плече один одному.

— Коли працюєте командою над однією справою, приймаєте стратегію захисту клієнта колегіально, чи є провідний партнер?

Сергій: — Колегіально (інші партнери погоджуються — прим. ред.). Іноді наші погляди відрізняються, але ми намагаємося знайти консенсус, і до цього часу нам завжди це вдавалося. Зрозуміло, з точки зору організації роботи буває, що один партнер займається справою більше, але з точки зору прийняття рішень ми все вирішуємо командою. Це найбільш здоровий підхід, що вигідний для клієнта, оскільки він дозволяє врахувати найбільше професійного та життєвого досвіду.

Дмитро: — Навіть коли ми працюємо окремо, можемо підійти один до одного і порадитися.

— Як взагалі в INTEGRITES можна стати партнером? Є partnership track або інша «інструкція» щодо партнерства?

Сергій: — Так, є зрозумілі та, наскільки це можливо, чіткі критерії, дотримавшись яких, юрист може розраховувати на партнерство. Сюди входять і успішні кейси, і участь у розвитку бізнесу, і міжнародне визнання, і наявність команди.

Олена: — Ми якраз пишаємося тим, що партнерство в INTEGRITES є відкритим. У нас всіх є досвід роботи в інших фірмах, і ми знаємо, що політика партнерства буває або закритою, або до кінця не врегульованою. У нас же є алгоритм, як цього досягти, тому кожен юрист-новачок розуміє, що потрібно робити.

Дмитро: — Шлях до партнерства займає певний час, але в якийсь момент всі ми бачимо розвиток певного юриста, відгуки клієнтів та інших колег про нього, якість його роботи, виконання фінансового плану. Це свідчить про те, що спеціаліст досяг рівня партнера, і фірма повинна це приймати та заохочувати. Щодо Сергія, то він взагалі отримав просування за результатами 2020-го — року нестабільної економіки, неабияких викликів і досить розмитих прогнозів.

— Що може стати на шляху до партнерства? З вашого досвіду, які риси заважають стати партнером?

Олена: — Я б виділила кілька чинників. Далеко не в усіх фірмах взагалі вчать розвивати компетенції, необхідні для того, щоб стати партнером. Зазвичай юриста вчать бути хорошим юристом, але на шляху від юриста до партнера потрібні вміння, які не стосуються юридичної роботи. Це компетенції, які допомагають розвивати бізнес, шукати клієнтів. У цьому плані модель розвитку юристів і їх компетенцій в INTEGRITES особлива. Ми не приховуємо, що аби стати партнером, потрібно розвивати бізнес, і фірма створює для цього всі умови. Найкраще вчитися у колег, які вже добре вміють це робити та можуть поділитися досвідом. Плюс юрист вчиться по ходу роботи, якщо він/вона ходить на зустрічі разом з партнерами та бачить, як це робиться. Водночас є юристи, які вирішили, що їм не до снаги бути партнерами. Це може бути пов’язано з особистими якостями. Хтось не любить багато спілкуватися, комусь не хочеться брати більше відповідальності і психологічно некомфортно робити щось більше за юридичну роботу. Їм вона подобається, і вони не хочуть вдаватися до інших активностей. Це також вибір.

Дмитро: — Ми всі різні, і шлях до успіху у кожного свій. У партнера, звичайно, має бути певний набір якостей, але загалом співвідношення цих якостей може відрізнятися, як у RPG (від англ. roleplaying game — рольові ігри): ти можеш обрати, наприклад, героя, в якого трохи більше магії і менше спритності чи витривалості, та гру можна пройти до кінця як з одним, так і з іншим героєм. На мою думку, партнерство досягається десь так само: більш-менш стандартний набір інгредієнтів може давати результат у різних пропорціях. Але магія повинна бути! (сміється — прим. ред.).

Олександр: — Конкуренція на юридичному ринку гаряча, і часи, коли можна було чекати клієнта і роботу, не виходячи з офісу, вже в минулому. Без розвинених комунікативних здібностей, високого рівня компетентності і вміння швидко орієнтуватися в ситуації на партнерство у великій фірмі розраховувати важко.

— Олено, Дмитре, Олександре, поділіться досвідом, що було найприємнішим і найскладнішим моментом, коли ви стали партнерами.

Дмитро: — Я, в принципі, люблю брати на себе відповідальність за свою роботу, за проєкти в практиці, тому велика самостійність на партнерському рівні — це те, що мене завжди приваблювало. При цьому така самостійність не є якоюсь абсолютною, оскільки мені також подобається радитися щодо професійних питань з колегами, думці яких довіряю. Щодо труднощів, то я досі шукаю баланс між клієнтською та адміністративною роботою, розвитком практики і людей у практиці, побудовою власного бренду, розвитком бізнес-кейсу, здобуттям нової роботи для себе та інших колег. От де знайти на все це час? І в якій це все має бути пропорції? Напевне, ці питання залишаться зі мною до пенсії (сміється — прим. ред.).

Олександр: — Ми з командою «Правочина» оформили об’єднання з INTEGRITES майже 3 роки тому. Все сталося планово й органічно, стати своїм у великій команді вдалося за лічені місяці. Ціную відносини в партнерському складі та й загалом у команді за товариськість і невимушеність.

Олена: — Я перейшла в INTEGRITES відразу на посаду партнера, без команди. Тому, з одного боку, партнерство — це була нова роль, а з іншого — мені потрібно було з нуля побудувати команду і практику, вибудувати відносини всередині партнерського складу. Приємним фактором була підтримка колег в усіх цих напрямах.

— Яких змін зазнала практика міжнародного комерційного арбітражу за останній рік?

Олена: — За останній рік було багато спорів. З цікавого можна пригадати справу ДП «Укрхімтрансаміак» проти ТОВ «Тольяттіазот» (Росія), яку ми спочатку виграли в МКАС при ТПП України. Цей спір на $190 млн про перегляд тарифу на транзит аміаку ми потім відстоювали в українських судах, які розглядали питання про його скасування. Ми виграли в усіх інстанціях, і у вересні 2020 р. Верховний Суд відмовив у заяві ТОВ «Тольяттіазот» щодо скасування цього рішення. Зростає кількість спорів в агросекторі, в т. ч. через аномальні погодні умови в 2020 р. в Україні (посуха негативно вплинула на врожай і на те, як виконувалися форвардні контракти). Через це є певне пожвавлення в практиці арбітражів у GAFTA. Традиційно є багато регіональних спорів, тобто тих, що стосуються регіону СНД.

Сергій: — У 2020 р. ми активно працювали над проєктами в секторі «зеленої» енергетики, це одна з ключових спеціалізацій нашої фірми. «Зеленка» приваблює інвестиції, а такі проєкти включають чимало додаткової роботи, пов’язаної з будівництвом, відносинами з регулятором, розбудовою ринку в цілому тощо. На всіх цих етапах спори виникають досить часто.

Дмитро: — В частині інвестиційного арбітражу в нас за минулий рік кількісно збільшився обсяг роботи. Основна справа — «Укренерго» проти Російської Федерації, пов’язана з експропріацією інвестицій у Криму. Ще у двох інвестиційних спорах я надавав експертні висновки з питань українського права. Невдовзі будемо оголошувати про ще де які. Якщо говорити про зміни в практиці міжнародного арбітражу саме у межах фірми, то враховуючи, яким був останній рік, хорошим результатом була би вже відсутність змін. Тим не менш, у нас вони є, і вони позитивні, як то підвищення Сергія і Кристини Хріпкової. У нас також кількісно збільшилася команда.

Олена: — Ми навіть у розпал карантину набирали людей, поки інші скорочували штати.

— Чи виникали спори, пов’язані з Covid-19?

Олена: — Так. Ковідні спори пов’язані з тим, що одна зі сторін стверджує, що не виконала контракт у зв’язку з карантинними обмеженнями, запровадженими в певній юрисдикції. Нам потрібно визначити, чи були ті обставини, на які посилається сторона, форс-мажором, чи це була інша обставина, яка звільняла сторону від відповідальності за невиконання умов контракту. На початку карантину дійсно було чимало непорозумінь стосовно того, як розцінювати ці обмеження, але поступово все врегулювалося. Ми отримували сертифікати форс-мажору для наших клієнтів, і якби ми їх не отримали, це був би, скоріше за все, арбітраж або судовий спір.

Дмитро: — Так, в перші 6 місяців 2020 р. було чимало консалтингу з цих питань.

Сергій: — У всіх 2020 р. переважно асоціюється з карантином. Водночас ми побачили, що якихось тектонічних змін не відбулося, більшість великих спорів, над якими ми працювали, з великою вірогідністю виникли б незалежно від пандемії чи карантину.

— Як оціните роботу Верховного Суду в контексті розвитку міжнародного арбітражу? Наскільки проарбітражною, на вашу думку, є його практика?

Олена: — З моменту проведення судової реформи та запуску ВС у 2017 р. відбулося чимало змін. Зараз можна стверджувати, що практика стала дуже проарбітражною. І для цього є причини. По-перше, у нас залишилося всього дві інстанції — апеляційні суди та ВС. По-друге, змінилося процесуальне законодавство, до якого ми також доклали руку. Десь 80% змін до ЦПК, що стосуються виконання і скасування арбітражних рішень, розроблялися арбітражною спільнотою і робочою групою, в якій ми всі брали участь і якою я керувала. До наших досягнень можна віднести положення про те, як суди мають реагувати у випадку певних дефектів арбітражних угод. Раніше практика в цих питаннях була доволі формалістична і негативна. Ми змогли це повністю змінити, і тепер, коли українські суди бачать дефекти, вони реагують на це проарбітражно. З’явилися навіть судові рішення, про які ми можемо з гордістю розповідати нашим колегам з-за кордону. Якщо подивитися на статистику скасувань, яку веде МКАС при ТПП України, то можна побачити, що в рік скасовується не більше 1% рішень МКАС. Це крутий показник навіть для дуже проарбітражних юрисдикцій. І це дійсно привід для гордості. Плюс невисока статистика відмови у виконанні арбітражних рішень, в т. ч. іноземних, свідчить про те, що практика українських судів стала дуже проарбітражною.

Сергій: — Важливим напрямом роботи у нас в Асоціації (Сергій — генеральний секретар УАА — прим. ред.) є аналіз практики за багато років. Ми збираємо і аналізуємо дані з 2006 р. і по цей час, незабаром опублікуємо повні результати цього дослідження. Як проміжний результат, можу сказати, що з моменту проведення судової реформи відсоток справ, у яких арбітражні рішення були визнані та виконані, досить високий, а сам процес визнання і виконання став займати менше часу. І раніше у 90% справ клопотання про визнання і виконання рішення задовольняли, але на це могло піти 3–4 і навіть більше років. Зараз все це відійшло в минуле, тому що є дві інстанції: Київський апеляційний суд, який розглядає ці питання як перша інстанція, і ВС — як апеляція. Це дуже добре, перш за все, з точки зору передбачуваності.

— Чи можна сказати, що 2020 р. був для клієнтів кращим порівняно з 2021-м?

Олена: — Наврядчи є велика різниця. Бізнес більш-менш навчився жити в карантинних умовах. У 2020 р. був ефект несподіванки, ніхто не знав, як з цим жити і чи надовго це. Зараз вже всі розуміють, що це надовго, тому відповідно адаптували процеси.

— Олександре, які тренди Ви бачите в судовій практиці останніх років?

Олександр: — Знаєте, в умовах перманентної турбулентності в національній судовій практиці важко говорити про тенденції. Втім, позитивно відзначу спроби Верховного Суду загалом і його Великої Палати зокрема напрацювати позиції і дороговкази для судів нижчих інстанцій та сторін спорів. Визначеності стало більше, проте ми лише на початку шляху. Даються взнаки непослідовність нормотворців і брак законодавчої техніки. Як тенденцію також відзначу більше навантаження в практиці кримінального права, що зумовлене активністю багатьох правоохоронних органів. Водночас зменшення кількості перевірок вплинуло на роботу юристів у податкових спорах. Традиційно часто трапляються кейси в господарських судах, це переважно стягнення заборгованості, визнання угод недійсними та банкрутства.

— У кризовий період спорів стає більше, чи контрагенти намагаються більше йти на поступки?

Олена: — Кількість спорів відображає стан нашої економіки, адже в кризу спорів завжди більшає. На якісь чинники ми можемо вплинути, на якісь — ні. Так, ефект несподіванки карантину вплинув на бізнеси, через що в деяких з них почали порушувати фінансову дисципліну. Це потягло за собою порушення умов контрактів, які мають розглядатися в арбітражах. При цьому в кожної компанії є своя політика, як вирішувати спори — судитися чи домовлятися. Тобто якихось кардинально нових трендів, пов’язаних саме з Covid-19, я не побачила.

Дмитро: — Треба враховувати, що зараз ми лише підбиваємо підсумки 2020 р. Багато компаній зараз вирішують, потрібно їм подавати позови чи намагатися врегулювати якісь претензії шляхом переговорів. Думаю, реальніший стан речей ми побачимо наприкінці 2021 р.

— А взагалі практика останніх років показує, що сторони починають більше домовлятись?

Сергій: — Якщо говорити про інституційних інвесторів, що заходять в Україну, то вони завжди намагаються домовлятися, враховують усі обставини, що призвели до спору, в т. ч. карантинні обмеження. Але все одно необхідно дивитися на кінцеву мету, яку переслідує кожна сторона: виконання контракту, реалізація проєкту тощо. Якщо контрагент використовує карантинні обмеження просто як прикриття того факту, що він не може виконати свої зобов’язання, то як би мирно не була налаштована інша сторона, в цій ситуації потрібно бути реалістом.

— У вас у всіх є досвід роботи поза цією компанією. Що вам найбільше подобається в INTEGRITES?

Олена: — Люди (усміхається — прим. ред.)

Олександр: — Імпонує підхід до ведення бізнесу: інвестуємо в кращих, мислимо проактивно.

Дмитро: — Хотів знайти всередині фірми емоційний комфорт і знайшов його. На цьому фундаменті вибудувалося все інше: люди, з якими хочеться працювати, цікаві великі й складні проєкти, успішні фінансові показники.

Сергій: — Згоден, це саме емоційний комфорт, та для мене він є скоріше наслідком, ніж фундаментом. Цей комфорт створюють і люди, і чесний підхід до працівників. Все в комплексі створює середовище, де приємно бути.

Посилання на ресурс, де знаходиться публікація
https://yur-gazeta.com/intervi...