Продовження роботи в окупації чи колабораціонізм: де межа?

21.07.2022

Власники бізнесів і працівники на тимчасово окупованих територіях опинилися перед дилемою: як жити й працювати, щоб не записали в колаборанти? Розповідаємо, що саме вважається колабораційною діяльністю та яка за це передбачена відповідальність.

Повномасштабне вторгнення рф на територію України змусило український бізнес та громадян адаптуватися до роботи в нових реаліях. На жаль, не всі працівники можуть залишити тимчасово окуповані території, а компанії — перенести свої виробничі потужності та діяльність на підконтрольні Україні території.

Що робити таким громадянам та підприємцям? Які ризики, пов’язані з роботою на тимчасово окупованих територіях, усвідомити? Як розробити план дій, щоб не порушувати закони України? Ми звернулися за роз'ясненнями до експертного юридичного партнера Work.ua ЮФ INTEGRITES.

 

Які дії можуть бути кваліфіковані як колабораціонізм чи пособництво окупантам

Після запровадження воєнного стану в Україні посилилася відповідальність за державну зраду та з'явилося покарання за співпрацю з ворогом і пособництво окупантам. Так, Кримінальний кодекс України (далі — ККУ) було доповнено статями «Колабораційна діяльність» та «Пособництво державі-агресору».

Перелік дій, що можуть бути розцінені як колабораційна діяльність або пособництво державі-агресору, є досить широким. Злочином або кримінальним проступком вважаються:

1. Публічні заперечення та заклики:

  • публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;
  • публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора; 
  • до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією держави-агресора;
  • до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території.

2. Зайняття посад в незаконних органах:

  • добровільне зайняття некерівної посади (не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора;
  • добровільне зайняття керівної посади (пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) у таких незаконних органах влади або добровільне обрання до них;
  • добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

3. Організація виборів до незаконних органів:

  • участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території, публічні заклики до їхнього проведення.

4. Участь у збройних формуваннях:

  • добровільна участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора;
  • надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти ЗСУ, інших військових і добровольчих формувань України.

5. Пропаганда та впровадження стандартів освіти рф у закладах освіти:

  • здійснення пропаганди держави-агресора в закладах освіти;
  • здійснення дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

6. Економічна співпраця з державою-агресором:

  • передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора;
  • провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади.

7. Участь у політичних та інформаційних заходах:

  • організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, активна участь у таких заходах.

8. Пособництво державі-агресору:

  • умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, її збройних формувань та/або окупаційної адміністрації або шляхом добровільного збору, підготовки та/або передачі їм матеріальних ресурсів чи інших активів.

Тобто кримінально караною визнається свідома, умисна співпраця з державою-агресором та окупаційною владою або надання їм допомоги, публічне заперечення збройної агресії рф та заклики до підтримки ворога й невизнання української влади, незаконна пропаганда та інші дії, спрямовані на завдання шкоди Україні.

Деякі формулювання є дуже широкими, і лише судова практика покаже, якою буде інтерпретація тих чи інших дій.

Відповідальність за колабораціонізм та пособництво

За колабораціонізм та пособництво в Україні до кримінальної відповідальності притягують винних фізичних осіб. У деяких випадках суб’єктом кримінального правопорушення є лише громадянин України, в інших — можуть бути й інші особи (іноземці та особи без громадянства).

Залежно від вчиненого діяння санкція відповідної згаданих вище частин статей передбачає:

  • покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років;
  • штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 000 грн);
  • виправні роботи строком до 2 років;
  • арешт строком до 6 місяців та позбавлення волі строком від 3 до 15 років або довічно, з конфіскацією майна або без такої.

Відповідальність за колабораційну діяльність за ст. «Колабораційна діяльність» ККУ може покладатися і на юридичних осіб. Якщо її здійснює керівник або інша уповноважена особа компанії від її імені, то до такого суб'єкта господарювання можливе застосування заходів кримінально-правового характеру, зокрема штрафу або ліквідації, з конфіскацією майна або без неї.

Право на працю чи кримінально каране діяння?

З внесенням змін до законодавства у громадян та бізнесу, що залишилися на тимчасово окупованих територіях, виникає запитання: чи нестимуть вони кримінальну відповідальність, якщо будуть продовжувати працювати? Це залежить від багатьох факторів.

Аналіз відповідних статей ККУ свідчить про те, що продовження виконання найманим працівником трудових обов'язків не становить склад злочину чи кримінального проступку.

Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року, а також додаткові протоколи до неї, ратифіковані Україною (далі — Конвенція), також не містять загальної заборони на продовження роботи найманими працівниками.

Тому за відсутності ознак перелічених вище кримінальних правопорушень не буде вважатися колабораціонізмом та пособництвом продовження виконання громадянином своїх обов’язків, покладених на нього державою Україна, або виконання рядовими найманими працівниками своїх звичайних трудових обов'язків на підприємстві, що знаходиться в окупації.

Для багатьох цих людей можливість працювати та отримувати заробітну плату є питанням виживання. Окрім того, життя на окупованих територіях не зупиняється, і цивільним потрібна медична допомога, підтримання нормальних умов життя, забезпечення функціонування об'єктів інфраструктури, можливість придбати ліки та їжу.

Щоб не бути пізніше звинуваченими в колабораційній діяльності або пособництві, цим людям важливо уникати протиукраїнських публічних висловлювань, закликів та участі у публічних заходах на підтримку рф та окупаційної влади, прийняття пропозицій обійняти посади в незаконних органах влади окупантів та інших заборонених дій.

Які працівники знаходяться в групі ризику

Передусім це посадовці та працівники органів державної влади та управління, правоохоронних та силових структур, органів місцевого самоврядування, а також працівники закладів освіти, медики (у певних випадках), керівники та інші уповноважені особи підприємств, установ та організацій, особи, які мають намір обіймати посади в інституціях окупаційної влади.

Про колабораціонізм не йдеться, якщо посадовець продовжує чітко виконувати свої повноваження та інструкції вищих органів влади України, не сприяє захопленню території та встановленню «русского міра» окупантами.

Але в умовах тиску з боку озброєних військових рф, відсутності зв’язку з підконтрольною територією, необхідності вирішувати тут і зараз, це може бути досить складно. Тому для уникнення відповідальності важливо фіксувати факти примусу всіма можливими способами (фото, відео, письмові свідчення, документи та інші матеріали) й повідомити про них українським органам, щойно з’явиться можливість.

Наприклад, окупаційна влада може вимагати від медиків надання медичної допомоги окупантам. МОЗ наголошує на тому, що лікарів, які працюють на тимчасово окупованих територіях та забезпечують роботу лікарень, не вважатимуть колаборантами. У своїх роз’ясненнях від 26 травня 2022 року, розміщених на офіційному вебсайті, МОЗ підкреслює, що лише добровільна співпраця з окупантами та підтримка окупаційного режиму тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Медикам і далі дозволено виконувати свої обов'язки задля порятунку життя та здоров'я громадян, вони продовжують надавати медичні послуги за договорами про медичне обслуговування населення.

Також лікарям дозволяється використовувати ресурси, передані окупаційною владою, однак лише відповідно до українського законодавства та в межах, передбачених Конвенцією. Зокрема, відповідно до Конвенції, держава-окупант насамперед зобов'язана забезпечити подальші медичні потреби цивільних громадян. Тому всі медичні працівники, ресурси, обладнання, матеріали й ліки першочергово спрямовуються для забезпечення належного медичного обслуговування цивільного населення та безперервного догляду за пораненими й хворими.

Якщо представники країни-окупанта примушують медзаклад долучитися до надання меддопомоги окупантам, МОЗ рекомендує:

  • зафіксувати факт примусу окупаційної влади до надання медичної допомоги представникам країни-агресора;
  • зафіксувати, як у цей час забезпечується медичною допомогою населення на окупованій території (адже, якщо залучення медзакладів до надання допомоги окупантам призводить до погіршення задоволення потреб цивільних громадян, це є порушенням Женевської конвенції країною-агресором).

У своєму інтерв’ю «Українській правді» від 10 червня 2022 року міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко також зазначив, що отримання ліків чи палива від окупантів — це не співпраця, а забезпечення життєдіяльності лікарні, яка має рятувати українських громадян.

Навіть отримання зарплатні від окупантів не є колабораціонізмом. Колаборантами вважатимуться лише ті медики, які виявляють ініціативу для призначення на керівну посаду або співпрацюють з окупаційною владою з політичних мотивів чи визнають законність окупації.

У найскладнішому становищі опинилися освітяни. Окупаційна влада вимагає від навчальних закладів та педагогів відновити навчальний процес російською мовою та відповідно до російських стандартів освіти. Проте, відповідно до частини 3 статті «Колабораційна діяльність» ККУ, дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора, а також здійснення антиукраїнської пропаганди в закладах освіти, незалежно від типів та форм власності, тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Вчителя можуть визнати колаборантом без огляду на те, який саме предмет він викладає.

Якщо дотримання законодавства та продовження освітнього процесу за українськими програмами є неможливими, МОН радить вчителям ініціювати призупинення трудового договору або звільнитися та повідомити управління освіти про причину. Якщо надалі їм вдасться евакуюватися, за ними обіцяють зберегти заробітну плату.

Які ризики існують для бізнесу

Що стосується суб’єктів господарювання — ФОПів, юридичних осіб — ситуація не легша.

Відповідно до частини 4 статті «Колабораційна діяльність» ККУ, провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора, є колабораційною діяльністю.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тож будь-яке постачання товару, передача майна, виконання робіт, надання послуг органам окупаційної влади або державі-агресору може вважатися колаборацією. (Водночас ті самі дії на користь населення колаборацією не є!)

Також червоною лінією для бізнесу на окупованих територіях є реєстрація та отримання дозволів чи ліцензій в органах окупаційної влади та/або сплата податків чи інших платежів на користь держави-агресора або окупаційної влади. Все це може розцінюватися як колабораціонізм.

До відповідальності насамперед притягатиметься особа, яка ухвалювала відповідне рішення від імені суб’єкта господарювання (керівник або особа, яка його заміщує, інша особа, уповноважена за довіреністю або рішенням суб’єкта господарювання). Інші працівники, залежно від обставин і наявності умислу, теоретично також можуть буди притягнуті до відповідальності як пособники.

Як убезпечити бізнес та працівників

Найкраще рішення — це, звичайно, релокація бізнесу та працівників на територію, підконтрольну Україні. Однак це може бути складно або навіть неможливо зробити через особливості роботи конкретного заводу, виробництва, магазину або ситуації у регіоні загалом.

У такому разі роботодавцю варто розробити план дій щодо мінімізації ризиків, який може включати такі кроки:

  • Перереєстрація бізнесу на підконтрольну Україні територію. 
  • Інвентаризація корпоративної структури та бізнес-зв’язків для припинення будь-якої пов’язаності з рф, окупаційною владою та контрагентами, які з ними пов’язані або співпрацюють. 
  • Не здійснювати господарську діяльність (виробництво та постачання продукції, виконання робіт, надання послуг) на користь окупантів. 
  • Проводити платежі, заробітну плату та податки винятково на рахунки отримувачів в українських банках. 
  • Проінструктувати та застерегти керівника, інших уповноважених осіб та працівників від дій, які можуть бути розцінені як колабораційна діяльність або пособництво, за необхідності — змінити керівника та підписантів. 
  • Вжити заходів щодо організації роботи персоналу залежно від конкретних обставин та можливостей працівників. 
  • Запропонувати переведення на роботу на підконтрольну Україні територію. 
  • Запровадити дистанційну або надомну роботу. 
  • Надати оплачувану або неоплачувану відпустку. 
  • Оголосити простій. 
  • Призупинити дію трудового договору.

Для українців, які знаходяться на окупованих росією територіях, ситуація залишається складною, але ми віримо в ЗСУ і те, що Україна обов’язково переможе. Ці рекомендації допоможуть залишитися чистими перед законом і зберегти персонал після деокупації.

Статтю створено у співавторстві з молодшим юристом INTEGRITES Софією Мовчанець.

 

Автори:
Інна Кострицька, старший юрист, адвокат
Софія Мовчанець, молодший юрист