Міжнародний арбітраж та Україна: що потрібно для виконання рішень, – прокоментували Дмитро Марчуков та Сергій Уваров
Стаття опублікована на ресурсі Mind.ua
(This content is available only in original language)
Спори і протиріччя, що виникають у середовищі великого українського бізнесу, а також у точках перетину інтересів бізнесу і держави/держав, останнім часом усе частіше потрапляють на розгляд до міжнародних судових інстанцій. «Справа ПриватБанку», суперечка «Нафтогазу України» з «Газпромом» – лише верхівка айсберга. Ці розгляди набули широкого розголосу через їхню високу соціальну значимість і величезні грошові суми, що стоять на кону.
На думку експертів, практика залучення іноземних судів до вирішення суперечок, сторонами яких виступають українські підприємці, найближчими роками впроваджуватиметься дедалі активніше. Серед причин – не лише слабкість вітчизняної Феміди, а й юридична глобалізація (уніфікація правових норм у Європі і світі).
Про особливості виконання міжнародних судових і арбітражних рішень спеціально для Mind розповіли Дмитро Марчуков і Сергій Уваров, партнер і радник практики вирішення транскордонних спорів юридичної компанії INTEGRITES. До свого недавнього приходу в INTEGRITES вони були частиною команди вирішення спорів, очолюваної Дмитром Марчуковим, в іншій українській юрфірмі. В INTEGRITES Дмитро і Сергій сконцентрують свої зусилля на транскордонних судових розглядах і арбітражах, розслідуванні шахрайства, розшуку активів і зверненні стягнення на них.
Якою є практика виконання іноземних судових і арбітражних рішень в Україні? Ця сфера якраз зазнала значних змін у ході судової реформи. Були усунені багато недоліків, що має позитивно позначитися на судовій практиці. Проте, і в минулому статистика визнання і виконання іноземних арбітражних рішень була досить непоганою – випадки відмови у визнанні арбітражних рішень не такі вже й часті.
На противагу арбитражам – із рішеннями іноземних судів усе виглядає складніше. Далеко не з усіма країнами у нас є міжнародні договори, що передбачають визнання і виконання іноземних судових рішень. Зокрема, таких договорів немає з державами, в яких український бізнес понад усе любить вести судові тяжби: Великобританія, США, Франція тощо.
У такому випадку доводиться покладатися на досить загальний і розмитий «принцип взаємності». На превеликий жаль, за більш ніж десятиліття існування цього принципу в українському процесуальному законодавстві, судова практика так і не розробила детальні критерії його застосування.
Що для цього необхідно, як багато часу потребує? На перший погляд, процедура визнання арбітражного рішення аж ніяк не складна. Для цього необхідно подати відповідну заяву до Апеляційного суду м.Києва разом з самим арбітражним рішенням і арбітражною угодою, на підставі якого це рішення було винесено. У разі виконання цих простих формальних вимог, суд зобов’язаний визнати арбітражне рішення. Він може відмовити лише на підставах, вичерпний перелік яких наведений у Нью-йоркській Конвенції 1958 року.
Проте, на практиці – особливо в складних справах – виникає величезна кількість нюансів, за які юристи протилежної сторони завжди намагаються ухопитися, спробуючи уникнути визнання рішення (а також в спробі довести, що вони теж не даремно їдять свій хліб).
А ось тривалість судового процесу про визнання іноземних арбітражних і судових рішень – напевно, одне з найболючіших питань. Незважаючи на те, що процесуальне законодавство передбачає досить стислі терміни розгляду таких справ, не рідкісні випадки, коли вони «подорожують» між судовими інстанціями роками! Звичайно ж, це дуже негативно впливає на імідж України та її інвестиційну привабливість. Залишається лише сподіватися на те, що судова реформа дійсно підвищить якість вітчизняного правосуддя.
Чим відрізняється практика в Україні від подібної в Європі? З точки зору законодавства (в частині арбітражу) розбіжності незначні. У частині ж визнання судових рішень, в Європі діють Брюссельський Регламент, а також Конвенція Лугано, що передбачають майже автоматичне визнання судових рішень.
У судовій практиці відмінності, звичайно ж, є. Певною мірою вони пояснюються тим, що суди в багатьох європейських країнах набагато досвідченіші в питаннях арбітражу, в той час як для багатьох українських суддів ця сфера все ще нова. У цьому плані дуже доречним є те, що нові процесуальні кодекси «збирають» абсолютну більшість справ, пов’язаних з арбітражем, в одному суді – Апеляційному суді м.Києва. Тож, маємо велику надію, що це дозволить суддям виробити спеціалізацію і необхідний досвід у сфері арбітражу.
Автор – Дмитрий Марчуков, партнер INTEGRITES, Сергей Уваров, советник практики разрешения споров.
Посилання на ресурс, де знаходиться публікація
Повернутися назад