Олена Перепелинська: Не очікуйте, що ваша робота буде схожа на серіал Suits

Новий герой рубрики «Обличчя фірми» – Олена Перепелинська, партнер та керівник практики міжнародного арбітражу INTEGRITES, Президент Української Арбітражної Асоціації.

Олено, ваша професійна діяльність охоплює не лише Україну, а також багато інших країн. Це велика зайнятість та відповідальність. Які у вас професійні плани на 2021 рік?

Робота – це дуже велика частина мого життя. Крім основної (Олена – голова практики міжнародного арбітражу та партнерка INTEGRITES – прим.ред.), це обов’язки Президента Української Арбітражної Асоціації (УАА), члена арбітражного суду ICC, арбітражного суду Ташкентського міжнародного арбітражного центру, президії арбітражного суду «Палата арбітрів» у Білорусі, голови комітету НААУ з питань АВС. Також я розглядаю справи в якості арбітра. З поточних справ – арбітражі по регламентах ICC, Міжнародного третейського суду при ТПП Киргизстану та МКАС при ТПП України. Крім цього, я також приділяю увагу освітнім ініціативам. Минулого року мене запросили прочитати англомовний онлайн-курс студентам магістерської програми International litigation у моїй альма-матер, КІМВ. Курс стосувався юридичної практики та етики. Це був дуже цікавий новий досвід для мене. Цього року в моїх планах: проведення Арбітражної школи УАА, а також курсів на арбітражну тематику для адвокатів у рамках НААУ.

(Листопад 2019; модерування сесії Турецько-українського інфраструктурного форуму)

Яке у вас життя поза роботою?

У мене є родина, донька, їй 12 років. Я приділяю їй увагу та допомагаю з навчанням.

Як проводите вільний від роботи час?

Юристу, який працює з транскордонними спорами, дуже потрібні іноземні мови. Мої рідні мови – російська та українська. Англійська стала першою іноземною мовою ще в школі, а в інституті з’явилася іспанська. В мене є диплом перекладача з іспанської. Коли я була юристом початківцем, почала вивчати німецьку. Досі вчу її у вільному режимі. Три роки тому, коли мене призначили членом суду ICC, що передбачає часті візити до Франції, я почала вчити французьку та вчу її досі. Мені здається, іноземні мови можна вивчати протягом усього життя. Думаю, у майбутньому могла б оволодіти ще однією. Я отримую від цього задоволення.

(Париж, 2014 рік, Арбітражна академія ICC для Центральної та Східної Європи)

У вас дуже насичене професійне життя плюс мови. Ви маєте час для себе?

Коли мене питають, як я все встигаю, я жартую, що нічого не встигаю. Треба постійно жонглювати різними важливими речами, які потребують часу. Як мінімум на вихідних я намагаюся приділити час собі та займаюся тими речами, на які немає часу в метушні робочих днів.

Яким був ваш шлях від студентки юрфаку до партнера?

На 4 курсі КІМВ одним із моїх викладачів був Василь Іванович Кисіль. Усі студенти знали, що він – співзасновник та партнер на той час юрфірми №1 в Україні. Тому всі, включаючи мене, мріяли туди попасти. І ця мрія здійснилася. Я прийшла у ВКП на стажування, залишилася та пропрацювала там 8 років. Безумовно, я хотіла стати партнером, але не склалося, з різних причин. На той час юридичний ринок в Україні був молодим, проходив період становлення та змінювався методом проб та помилок. Багато практик, включаючи практику міжнародного арбітражу, лише формувалися. Плюс, коли я працювала у ВКП, я сходила в декрет, який збігся зі світовою фінансовою кризою. Моя донька народилася на початку 2009 року, в самий її пік.

А ще в 2008 для юрфірм був золотий час…

Так, але мені цей золотий час приніс свої складнощі. Будучи молодим юристом у ВКП, в 2005 році я придбала квартиру в кредит. На той час зарплати на його виплату вистачало. Потім, в 2008 році, коли все ще було добре, я купила машину, також у кредит. Коли настала криза, я була глибоко вагітною, а потім – з маленькою дитиною та доларовими кредитами, які в один момент подорожчали втричі. Перегляду зарплати не було, а кредити як були в доларах, так і залишилися. Тому я працювала до останнього дня. Добре себе почувала, ходила в офіс, а на пізньому терміні почала працювати з дому. І от, я вже в пологовому будинку, все от-от станеться, а мені колеги дзвонять: «Ти ще не народжуєш? Ну подивись ще ось це, будь ласка». Тому навіть у день Ч у мене ще були billable hours. Доки доньці не виповнилося 8 місяців, я працювала з дому, ходила на засідання в українські МАК та МКАС. Потім вийшла в офіс. Непрості були часи : )

(Київ, вересень 2015 року, в офісі INTEGRITES, інтерв'ю для ЮГ після приєднання до фірми)

Що було потім?

ВКП я залишила в якості старшого юриста, а в 2011 році перейшла в Sayenko Kharenko. Там у мене з партнерством також не склалося. Фірму я залишила вже в статусі радника та співголови арбітражної практики. Партнером я стала вже в INTEGRITES у 2015 році, через 12 років після початку кар’єри.

Яким був перший час в INTEGRITES?

Спочатку часу не було навіть на відпочити та подумати. Я потрапила в нове середовище, з новими людьми. Партнери з самого початку пояснили як у фірмі побудований розвиток бізнесу, та пообіцяли допомагати розвивати практику. Для мене це було дуже важливо для прийняття рішення про перехід в INTEGRITES. Проблема нашого юридичного ринку в тому, що в багатьох фірмах людей не вчать розвивати бізнес, приводити нових клієнтів. Це ставлять як KPI, проте ніхто не пояснює, що саме потрібно робити. В INTEGRITES було навпаки. За перші місяці тут у мене було більше комунікацій та зустрічей з потенційними клієнтами, ніж за всі 12 років кар’єри. До та після зустрічей з клієнтами ми з партнерами, які мали більше досвіду в цьому, обговорювали, що та як можна було зробити краще. Це дуже вплинуло на моє сприйняття як бізнесу, так і себе. Я поступово відточувала навички BD та перестала боятися. І через декілька місяців після мого переходу роботи стало навіть більше, ніж я могла подужати. А прийшла в INTEGRITES я одна, без команди. Побудувати її в умовах маленького ринку спеціалістів-арбітражників було ще тією задачкою. Це був челендж №2. Сьогодні у моїй команді й досі працюють ті юристи, яких я взяла до себе ще в ті часи. Третій челендж – це відносини всередині партнерського складу та адміністративні питання, яких виявилося несподівано багато. Всьому цьому я, став партнером, вчилася на ходу.

(Жовтень 2017 року, в офісі INTEGRITES з книгою за моєї участі)

Якщо говорити про команду, які риси ви цінуєте в людях? Як їх підбираєте?

Лише 18 років досвіду в різних фірмах, і ти розумієш, що головне – це не професійні риси, а особисті. Якщо спрощено, мова про ту саму integrity людини або «порядність», її базові цінності та принципи. Токсичні люди отруюють команду, їх треба позбуватися. Для нашої роботи важлива уважність, уміння надовго сконцентрувати увагу на задачі. Якщо за людиною все потрібно переробляти, її цінність як співробітника падає, адже помилка може занадто дорого коштувати. Крім цього, дуже важливо писати та говорити грамотно. Арбітраж – це сфера, в якій писати доводиться дуже багато, тому питання грамотності та манери викладу стоїть дуже гостро. Можна виділити ще вміння копати, знаходити відповідь, яка не лежить на поверхні. В арбітражі так часто буває. Тому людина має бути готова не боятися, не пасувати, бути гнучкою, відкритою та настроєною на те, щоб знайти рішення. Потрібно вміти з готовністю братися за будь-яку роботу. Не качати права та не робити менш цікаву роботу гірше. Вся робота важлива. Іноді нудна, проте важлива.

Практика міжнародного арбітражу, що складається лише з дівчат, з вами на чолі – це випадковість?

Це точно було ненавмисно. Хлопці були, але з різних причин не затримувалися. Багато членів моєї команди перейшли мені «в спадок» з 2015 року, деяких я шукала сама. Переважно це відбувалося інтуїтивно. В мене не має упереджень, що дівчата можуть піти в декрет. Я сама там була, це нормальний етап у житті жінки. Лише жартую, щоб не йшли всі одночасно, а з іншим впораємося. За 5,5 років у мене лише одна дівчина сходила в декрет та вже повернулася. Друга зараз у декреті, третя збирається в декрет. Як жінка та мама, я можу їх зрозуміти. Крім цього, нікого не ставлю в якісь рамки. Хто коли виходить – тоді і виходить, це особиста справа кожної. А я ставлюся до будь-якого рішення з розумінням.

(фото з частиною моєї команди напередодні 8 березня 2020 року)

Чудово! Тоді назріває питання: як живеться жінкам-арбітражницям в Україні?

Якщо взяти світовий контекст, то в арбітражі завжди домінували male, pale, stale arbitrators. Для мене це був такий закритий клуб немолодих сивих чоловіків із Західної Європи. Проте час усе змінює. Про гендерний паритет у нашій професії вже активно говорять та борються за нього. Наприклад, такими ініціативами, як ERA Pledge. При цьому в Україні все інакше: на ринку юристів-арбітражників історично домінували якраз жінки. Багато іноземних колег, які були в Україні на конференціях, відмічали, що у відповідь на питання про українських арбітражників, обов’язково назвуть декілька жінок. Це не означає, що в Україні в цьому плані все ідеально. Наприклад, у нас досі мало жінок-партнерів юрфірм. Якщо подивитися на ту ж Англію, яка ставить ціль в 20-30% жінок-партнерів юрфірм, то в Україні а) ця цифра вже досягнута, б) ми прагнемо до 40-50%. В Україні, мені здається, такий благодатний ґрунт, у нас немає упереджень та перешкод, які є в інших юрисдикціях. У цьому плані Україні є чим пишатися.

Ви стояли біля витоків Української Арбітражної Асоціації, і вас знову переобрали її Президентом. Створити її було вашою ідеєю?

Не моєю, проте я дійсно була у витоків. Це був період, коли багато людей вирішили, що потрібно щось робити з проблемами в арбітражному законодавстві, судовій практиці та інших аспектах, що впливають на життя арбітражного юриста в Україні. На момент створення УАА я працювала ще з Тетяною Сліпачук в Sayenko Kharenko. Разом із нею та колегами по ринку ми вирішили, що треба створити Асоціацію. Зареєстрували УАА у 2012 році, я була у першому складі правління. Спочатку ринок сприйняв ініціативу неоднозначно, часто ми чули питання «Навіщо ви витрачаєте на це час?» та «Навіщо нам брати в цьому участь?». З часом ставлення змінилося, зараз в УАА більше 100 членів. У багажі – проект змін до процесуального законодавства. Зараз ми розробили додаткові правила, які, я сподіваюся, також приймуть на законодавчому рівні. Це ті результати, які можна відчути, і які відобразилися на роботі всіх арбітражників. Паралельно ми займаємося освітніми ініціативами – Арбітражна школа, конкурси есе, майстер-класи для студентів. Це все дозволяє формувати покоління, що підростає, оскільки майбутнє арбітражу – це арбітражні юристи, що формуються як спеціалісти саме в Україні. Цього року перевели Арбітражну школу в онлайн-режим та переформатували програму. З початком карантину почали робити вебінари. Також просуваємо українських арбітрів, і пишаюся тим, що ми запустили Список арбітрів УАА. Ідея в тому, щоб створити базу арбітрів, які підходять для розгляду спорів, пов’язаних з Україною. З одного боку, повної інформації про них в Україні ніде немає, і адвокатам важко шукати людей. З іншої, самим українським арбітрам нелегко домогтися призначення. У цій ситуації при складанні short list спеціалістів, навіть про дуже гарного арбітражника можуть і не згадати. Така база з набором фільтрів по досвіду та компетенціях допоможе підвищити visibility українських арбітрів та полегшити сторонам з різних країн пошуки потрібного експерта. Впевнена, що це win-win ситуація, яка може позитивно відобразитися на розвитку арбітражу в цілому.

(Київ, Арбітражна школа УАА, 2018 рік)

Як молоді спеціалісти можуть приєднатися до Асоціації?

УАА – відкрита організація. В ній 2 моделі членства. Ті, хто ще не отримав повну юридичну освіту, можуть стати кандидатами. Ця опція гарна для студентів. Людина з повною юридичною освітою може подати заяву про вступ до членів Асоціації та сплатити внесок. Формальні критерії прості: потрібно цікавитися арбітражем, розділяти цілі, задачі, цінності Асоціації. Далі все в руках самої людини.

Оскільки вже заговорили про молодь: чи був у вас досвід участі в командах moot courts? Чи був він корисним?

Так, я була moot’ером в студентські роки. У 2002 році я потрапила у збірну команду одночасно КІМВ та червоного корпусу юрфаку університету ім. Шевченка. Найцікавішим у цьому досвіді було те, що в рамках однієї справи потрібно оцінити всі «за» та «проти» ситуації для обох сторін. У процесі розумієш, що кожна медаль має дві сторони, і на кожен факт можна дивитися по-різному. Саме тоді я зрозуміла, що хочу цим займатися. Арбітраж став ідеальним збігом усього, що мені подобалось – міжнародного приватного права, іноземних мов, cross-cultural, cross-border, cross усього, чого тільки можна. Це постійний челендж для розуму. Тоді на українському ринку арбітражної практики ще як такої не було. Мені пощастило почати займатися арбітражем у ВКП. Свою першу справу я виграла, ще коли навіть не отримала диплом магістра. Загалом, moot court змагання – це точно дуже корисно. Протестувати себе в будь-якій галузі права, в ігрових умовах зрозуміти, цікаво це чи ні. Коли я беру нову людину в команду, завжди цікавлюся, moot’ер вона чи ні.

І останнє: що ви б порекомендували молодим юристам?

Коли ви готуєтеся до семінарів чи виконуєте завдання старшого колеги, завжди робіть трохи більше, йдіть extra mile. У довгостроковій перспективі ці зусилля приносять свої плоди. Навіть якщо ви робите маленький крок понад норми, то у порівнянні з тими, хто відпрацьовує норму, за декілька років ви втечете далеко вперед. Коли людина перевершує очікування, це завжди створює wow-effect на старших колег та викладачів, а потім і на клієнтів. Виховуйте у собі уважність, грамотність, посидючість. Бутьте активними – відвідуйте moot courts, беріть участь у конкурсах. Бажано визначитися з професійним шляхом та інтересами якомога раніше, щоб почати поглиблювати свої знання. Будьте готові до різної роботи. І не очікуйте, що ваша робота буде схожа на серіал Suits, чи що ви з першого дня підете вражати своїми виступами арбітрів або клієнтів. Робота юриста – у 90% випадків – кропітка письмова робота з документами, вибудовування позиції (особливо, якщо ми говоримо про арбітраж). Прагніть працювати там, де можна вчитися у колег, де є цікаві проекти. Будьте допитливими. Успішний юрист цікавиться різними сферами економіки, щоб розуміти бізнес-процеси в компаніях, слідкувати за розвитком подій у цілих галузях, щоб потім застосувати ці знання на користь клієнта та його справи.