Повоєнне відновлення: чим Україні може бути корисний досвід Європи та Азії

Вже три місяці Україна живе у війні та продовжує зазнавати руйнувань. За оцінкою української влади, загалом відбудова країни коштуватиме щонайменше 600 млрд доларів. Величезні збитки були нанесені об’єктам інфраструктури (загалом 97,4 млрд дол.), системі охорони здоров’я (1 млрд дол.), системі освіти (1,5 млрд дол.). Така оцінка збитків українській економіці надана проєктом KSE Institute «Росія заплатить» за підтримки уряду та Офісу Президента. В Україні вже почали обговорювати майбутню відбудову.

План відбудови буде базуватися на кількох ключових пунктах:

• надання фінансової допомоги державами-союзниками України та міжнародними організаціями;
• надання необхідної сировинної бази, промислового устаткування, будівельних матеріалів та новітніх технологій;
• ефективний розподіл отриманої допомоги, а також контроль за цільовим використанням ресурсів.

Трафарет Плану Маршалла на сучасну Україну

5 травня 2022 року Президент Володимир Зеленський на Міжнародній конференції донорів для України у Варшаві окреслив свою позицію щодо так званого «Плану Маршалла» для України:

• Україна під час війни потребує фінансової допомоги, щоб закривати усі соціальні, гуманітарні та військові потреби.
• Україні потрібен стратегічний план міжнародної підтримки – сучасний аналог «Плану Маршалла». Фінансові вливання, технології, допомога зарубіжних фахівців – все це, наголосив Президент, буде інвестицією у стабільність Центральної та Східної Європи. За словами Зеленського, відбудова України має стати таким самим історичним прикладом з нашого часу, як і відбудова європейських країн після Другої світової війни.

Власне План Маршалла: історичний екскурс та ефект

Європейська програма відновлення (The European Recovery Program) або так званий План Маршалла став найвідомішою та найуспішнішою економіко-політичною програмою відновлення для країн Західної Європи після нищівних руйнувань під час Другої світової війни. Цей план отримав свою назву за прізвищем тодішнього державного секретаря США Джорджа Маршалла, який був основоположним автором та стратегом зазначеного проекту з відновлення. Незважаючи на свою популярність у наступні роки, Акт про відновлення Європи, що був законодавчою основою для Плану Маршала, викликав справжню політичну опозиційну хвилю в США. Навіть у виконавчій владі спочатку не було консенсусу щодо того, як адмініструвати допомогу Європі, чи яке агентство має взяти на себе таку ініціативу, тому отримати схвалення Конгресу було непростим завданням.

Термін дії Плану Маршалла – квітень 1948 року – жовтень 1951 року, загальна вартість – 13 мільярдів доларів, 90% з яких становили гранти. Безпосередньо кошти надавалися Держдепартаментом США, Міністерством фінансів США, Експортно-імпортним банком США та Міжнародним банком.

Головні завдання Плану Маршалла:

• розширити європейське сільськогосподарське та промислове виробництво;
• відновити «здоров’я» валют, бюджетів і фінансів в окремих європейських країнах;
• стимулювати торгівлю між європейськими країнами та між Європою й рештою світу.

У США діяв Комітет економічного розвитку (The Committee for Economic Development або CED), який з 1942 року розглядав національні пріоритети, які сприяють стабільному економічному зростанню та розвитку на користь усіх американців. CED, зокрема, був тісно пов'язаний з реалізацією Плану Маршалла, оскільки безпосередньо здійснював нагляд за його реалізацією. До складу комітету входили чимало представників приватного бізнесу. Зокрема, голова CED Пол Хоффман був президентом компанії Studebaker Automobile Company. Серед членів Комітету були й топ-менеджери компаній General Foods, Coca-Cola Company, Scott Paper, Quaker Oats, General Electric і Goldman Sachs, багато з них свідчили перед Конгресом США на підтримку допомоги Європі.

У складі CED створили 3 комітети: перший – щодо визначення потреб Європи та необхідних ресурсів для їхнього забезпечення, другий – для аналізу наявних ресурсів США та третій – для аналізу подальшого впливу на економіку США та співвідношення допомога-результат для США та Європи.

План Маршалла реалізовували дві організації: підконтрольне США Управління економічного співробітництва (The Economic Cooperation Administration або ECA) та Організація європейського економічного співробітництва (The Organisation for European Economic Cooperation або OEEC), яка забезпечила виконання учасниками своїх спільних зобов’язань щодо політики стимулювання торгівлі та збільшення виробництва.

Міжвідомча конкуренція та загроза того, що відмова Конгресу може призвести до обмежень фінансування, призвели до рішення створити незалежне відомство – ECA, а не доручити розподіл коштів Держдепартаменту чи Міністерству закордонних справ. ECA надала доларову допомогу Європі для закупівлі товарів – продовольства, палива та обладнання, а також для реалізації спеціальних проєктів, особливо з розвитку та відновлення інфраструктури. ECA також надавало технічну допомогу для підвищення продуктивності виробництва, надавало гарантії для заохочення інвестицій із приватного сектору США, схвалювало використання цільових фондів у місцевій валюті.

ECA отримувала кошти безпосередньо від Держдепартаменту або Держказначейства, надалі гроші передавалися урядам європейських держав. Коштами спільно розпоряджалися місцеві органи влади та ECA. У столиці кожної країни був представник ECA, як правило, відомий американський бізнесмен, який консультував та контролював процес. Заохочувалося кооперативне виділення коштів, а також були скликані групи урядових, бізнесових і трудових лідерів, щоб вивчити економіку країни та побачити, де потрібна допомога.

На другому етапі Плану Маршалла уряд США не надавав гроші безпосередньо країнам-учасницям, щоб вони могли купувати все необхідне. Натомість США доставляли товари та надавали послуги, переважно через трансатлантичне судноплавство, урядам-учасникам, які потім продавали товари підприємствам та приватним особам. Покупці повинні були сплатити еквівалентну доларову вартість товарів у місцевій валюті на спеціальні рахунки планування ресурсів підприємства (Enterprise Resource Planning), які були створені в центральних банках країн. Такий спосіб роботи мав три переваги:

• постачання американських товарів до Європи без платежів у доларах, що допомогло скоротити доларовий розрив;
• накопичені кошти можна було використати на інвестиції в довгострокову реконструкцію (як це було у Франції та Німеччині) або на погашення державних військових боргів (як у Великобританії);
• оплата товарів у місцевій валюті допомогла обмежити інфляцію, тимчасово вилучивши ці кошти з обігу, поки вони перебували на спеціальних рахунках

Які результати мало виконання Плану Маршалла в повоєнній Європі

• До кінця 1951 року промислове виробництво для всіх країн перевищило рівень 1938 року на 35%, тим самим перевершивши початкові цілі проєкту. Однак сукупне сільськогосподарське виробництво для споживання людиною було лише на 11% вище довоєнного рівня, та враховуючи зростання населення на 25 мільйонів за ці роки Європа не змогла прогодувати себе самостійно до 1951 року.
• Промислове виробництво до кінця 1951 року було на 55% вище, ніж чотири роки до цього. Країни-учасниці збільшили сукупне сільськогосподарське виробництво майже на 37% за три урожайні роки після 1947-1948 років. Протягом років дії Плану Маршалла загальний середній ВВП зріс приблизно на 33%.
• Країни-учасниці ставили на меті збільшити виробництво сталі до 55 мільйонів тон на рік, що на 20% вище довоєнного виробництва. До 1951 року вони досягли 60 мільйонів. Пропонувалося збільшити потужності з переробки нафти в 2,5 рази порівняно з 1938 роком. Зрештою, вдалося збільшити їх учетверо. Метою видобутку вугілля було 584 млн тон, що на 30 млн більше довоєнного показника. До 1951 року виробництво все ще було трохи нижчим, ніж у 1938 році, але вже на 27% вищим, ніж у 1947 році.
• Розпочалася нова ера відносин, партнерства та співробітництва між Західною Європою та США.
• Створено базис для майбутньої Організації Північноатлантичного договору.

Післявоєнна допомога Японії та План Доджа

Лінія (або План) Доджа – політика фінансового та грошового скорочення, яку розробив американський економіст Джозеф Додж для Японії після Другої світової війни. Метою Плану було здобуття економічної незалежності та подолання інфляції в повоєнній країні.

Загальна допомога США Японії за роки окупації з 1946 по 1952 роки становила приблизно 2,2 млрд доларів, з яких майже 1,7 млрд доларів складали гранти, а 504 млн були надані у формі позик.

У післявоєнній Японії Верховний головнокомандувач союзних держав (Supreme Commander of Allied Powers або SCAP) чи Генеральний штаб (General Head Quarters або GHQ) – ці терміни вживалися як синоніми – мали найбільші повноваження для здійснення соціальних, освітніх та економічних реформ. Незважаючи на те, що SCAP представляв тринадцять країн, включаючи Сполучене Королівство та Радянський Союз, фактично прийнята окупаційна політика була здебільшого спланована та реалізована Сполученими Штатами.

18 грудня 1948 року SCAP видав директиву, яка стосувалась економічної стабілізації Японії. Перші чотири пункти містили антиінфляційні положення, які стали ядром Плану Доджа, і включали наступні завдання: 1) збалансувати загальний бюджет; 2) посилити стягнення податків; 3) обмежити кредити; 4) стабілізувати заробітну плату. Наступні п'ять пунктів врегульовували подальший контроль за перебігом реформ: 5) посилити і розширити контроль цін; 6) покращувати та зміцнювати торгівлю та валютний контроль; 7) оновити систему видачі пайків; 8) збільшити внутрішнє виробництво сировини та промислових товарів; 9) оптимізувати збір продовольчих вантажів

З понад 2 млрд доларів виділеної допомоги 655 млн (або 32%) було спрямовано на сприяння безпосередньо економічній реконструкції, тобто промислові матеріали, включаючи машини та сировину (310 млн доларів або 15%); нафту, мастила (95 млн або 5%); транспортні засоби та обладнання (249 млн або 12%). Цілком імовірно також, що велика частина коштів, які класифікуються як виплати цивільному населенню (67 млн доларів) і виплати на інші потреби (63 млн доларів), також можуть розглядатися як внесок у відбудову економіки, оскільки японським громадянам надавалася мотивація для стимулювання виробництва. З решти 1,2 млрд доларів 1,19 млрд пішло на сільськогосподарське обладнання та продукти харчування. Решту становили витрати на медичні та санітарні товари (менше 1% від загальної суми), освіту (менше 1%), а також одяг, текстиль і взуття (понад 1%).

Післявоєнна допомога Японії забезпечила підтримку країни за ключовими промисловими й соціальними напрямами. Виконання Плану Доджа дозволило вгамувати шалену інфляцію в Японії, але спричинило значні короткострокові труднощі для японських робітників, що призвело до масових звільнень на тлі скорочення економіки.

Як екстраполювати міжнародний досвід на повоєнну Україну

Головним завданням України й світу зараз є встановлення миру шляхом перемоги над агресором. Міжнародні партнери України вже висловили свою готовність надалі підтримати її в післявоєнний період фінансовою, кадровою, ресурсною та матеріально-технічною допомогою для якомога швидшої відбудови. Під час розробки плану відбудови важливо буде врахувати історичний міжнародний досвід та політично-економічні й технологічні особливості сучасного світу

Ключовими етапами проекту допомоги Україні можуть стати:

• Міжнародна установча зустріч країн-донорів для України, прийняття стратегічного плану дій по відновленню та відбудові України;
• Створення міжнародної організації, до компетенцій якої увійдуть: оцінка завданих руйнувань та шкоди; надання пропозицій щодо розміру та форм необхідної фінансової та ресурсної допомоги; стратегічне планування реалізації кроків задля відновлення української економіки; контроль за цільовим використанням допомоги;
• Законодавче закріплення виділення фінансової та ресурсної допомоги на національному та наднаціональному рівнях донорів;
• Взяття Україною зобов’язань щодо цільового використання допомоги та створення національної системи щодо її імплементації.

Автор
Ярослав Медведєв, радник

Опубліковано The Page