171-й календарний день банкрутства: що далі

Стаття опублікована на медіа-ресурсі ЮРИСТ&ЗАКОН.

Відтоді, як навесні 2019 року в Україні набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, відбулася критична зміна в концепції мораторію на задоволення вимог кредиторів. Хоча... Можливо, і не відбулась. З'ясуємо.

Влітку цього року очікується уточнення підходу Верховного Суду до правовідносин, що розвиваються після закінчення обмеженого строку мораторію для забезпечених вимог кредиторів.

У частині 8 статті 41 Кодексу передбачено, що дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів із дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації. Дія мораторію припиняється саме щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення. У Кодексі нелегко знайти більш чіткий і стислий добір слів для пояснення певного правила.

Отже, нам потрібен забезпечений кредитор, 171-й день мораторію, відсутність протягом перших 170 днів постанови про визнання банкрутом або ухвали про введення процедури санації. Усе це спричиняє автоматичне припинення мораторію щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів. А можливо, й не автоматично, а можливо, і не спричиняє.

Дійсно, стаття категорично імперативна та не містить жодних дозволів на тлумачення не буквально. Однак не у всіх судів розуміння подібне до зазначеного. Тож цікавим є такий абзац постанови суду апеляційної інстанції:

"Враховуючи зазначені вище обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що метою встановлення у КУзПБ 170-денного строку дії мораторію для забезпеченого кредитора є стимулювання учасників провадження у справі у обмежений строк провести усі заходи та процедури аж до прийняття судом рішення про відкриття наступної судової процедури у справі про банкрутство, а не безпідставне і необґрунтоване відстрочення реалізації права заставного кредитора отримати погашення своїх кредиторських чи інших грошових вимог, тим більше якщо таке право реалізовуватиметься щодо переважної кількості активів боржника, що неминуче призведе зупинення господарської діяльності та ліквідації боржника без урахування майнових прав та охоронюваних законом майнових інтересів інших кредиторів у справі про банкрутство боржника."

24 лютого 2021 року Верховний Суд не скасував рішення у справі № 914/2404/19. Варто відзначити особливу юридичну техніку формулювання судом своїх однозначних висновків.

Загалом, у цій і небагатьох подібних справах основні аргументи позиції того, що автоматичне – це не автоматичне, а припинення – зовсім не припинення, такі:

– перед "автоматичним припиненням" у ч. 8 ст. 41 Кодексу є абз 2 ч. 6 про те, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство (див. нижче щодо ст. 64);

– перед "автоматичним припиненням" у ч. 8 ст. 41 Кодексу є слова про припинення з дня закриття провадження у справі про банкрутство (а не чогось там іншого);

– після "автоматичного припинення" у ч. 8 ст. 41 є ч. 6 ст. 64 Кодексу про те, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом (виключає можливість реалізації поза цим провадженням, як і виконання (погашення) забезпечених вимог);

– "автоматичне припинення" не може бути безспірною, самостійною підставою, за якою дії із зупинення вчинення виконавчих дій згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" не реалізуються;

– можливе порушення принципу судового контролю за збереженням інтересів сторін під час продажу майна банкрута з метою його реалізації за найвищу ціну та є ризик відсутності конкуренції, характерної для продажу майна в межах процедур і стадій банкрутства.

Дискусія також може розвиватись і щодо того, коли, хто і яке право почав реалізовувати, як діє суд та як діяли до виникнення конфлікту учасники. Розглянемо деякі з можливих ускладнених умов.

Наприклад, на 168-й день суд просять ввести процедуру санації / накласти арешт, зокрема на майно у забезпеченні / (заява 1), а на 172-й просять звернення стягнення на майно / оскаржують обмеження у звернення стягнення зі сторони виконавчої служби / інша вимога щодо заставного майна (заява 2). Зі свого боку суд призначає розгляд заяв 1 та 2 на 178-й день процедури розпорядження майном. Чи втрачає забезпечений кредитор свої права, коли санацію попросили раніше? Чи можуть бути критерії черговості розгляду заяв інші, ніж пріоритет на інтерес забезпеченого кредитора після спливу 170 днів?

Якщо закрити очі на мету введення автоматичного припинення мораторію, то критеріїв може бути багато. І дійсно, можна вдаватись до вимог судової нормотворчості і пояснювати, що слова "припиняється автоматично" означають, що мораторій не припиняється автоматично і продовжує існувати стан обмеження вимог кредиторів. Однак віднедавна сплив 170-денного строку має нові процесуальні наслідки. Така жорсткість регулювання має йти поруч із добросовісною поведінкою того, у чиїх інтересах робляться винятки з правил. Забезпечений кредитор не має впливати на розпорядження, ускладнюючи його перебіг або обмежуючи чиї-небудь можливості у швидкому просуванні процедури до її наступної стадії. Якщо не доведено, що поведінка кредитора була протилежною до добросовісної, мають застосовуватися однозначні наслідки спливу 170-денного строку.