Навіщо Луценко підриває справу “вишок Бойка”, – розповіла Олена Перепелинська
Публікація розміщена на сайті видання Новое Время.
Текст публікації доступний українською мовою.
Стаття опублікована на ресурсі про існування судового рішення про арешт і передачу Агентству по конфіскованим активам бурових установок, захоплених Росією в Криму, а також про плани ГПУ продати зазначені установки.
Йдеться про дві самопідйомні бурові установки В312 – Петро Годованець і В319 – Україна, більш відомі як “вишки Бойка”, придбані у 2011 році Чорноморнафтогаз – донькою Нафтогазу – загалом за $800 млн.
Заява генпрокурора викликала резонанс, оскільки збитки від втрати даних установок і дії Російської Федерації по їх захопленню і використанню заявлені відразу в декількох арбітражних розглядах проти Росії.
Одне з них було ініційовано в жовтні 2016 року Нафтогаз і шістьма його дочірніми компаніями, в тому числі і Чорноморнафтогаз, на підставі російсько-українського договору про захист інвестицій. Згідно прес-релізів Нафтогазу, позовні вимоги українських компаній в цій справі – відшкодування збитків, “заподіяних незаконним захопленням Російською Федерацією активів групи в АР Крим” на суму приблизно $5 млрд, серед яких – і ті самі бурові установки.
Другий арбітражний розгляд був ініційований Україною у вересні 2016 року на підставі положень Програми VII до Конвенції ООН з морського права 1982 року – одного з небагатьох міжнародних договорів, сторонами якого є і Україна, і Росія, та який передбачає можливість вирішення міждержавних суперечок в порядку міжнародного арбітражу, хоч і з досить обмеженого кола “морських” питань. Відповідно до прес-релізу Постійної палати третейського суду в Гаазі суперечка в цій справі “стосується прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі і Керченській протоці”. З публічних джерел також відомо, що Україна в цій справі заявляє про те, що Російська Федерація узурпувала і вторглася в морські права України, в зв’язку з чим Україна вимагає, серед іншого, відшкодування заподіяної шкоди. Імовірно, це охоплює і обставини, пов’язані із захопленням і використанням Росією тих самих бурових установок. Примітно, що на відміну від всіх арбітражних розглядів за позовами інвесторів на підставі договорів про захист інвестицій, в яких участь Російської Федерації обмежується подачею заяви про відсутність юрисдикції, в даному міждержавному арбітражі Росія бере активну участь. Відповідно до встановленого у справі процесуального розкладу Україна повинна подати свій меморандум по суті спору вже 19 лютого 2018 року.
На тлі цієї обставини заяви генерального прокурора можуть підірвати позицію України в цьому розгляді.
Якщо провести більш зрозумілу обивателю аналогію, абсолютно очевидно, що не можна заявляти про крадіжку автомобіля, і вимагати відшкодування пов’язаних з цим збитків, паралельно намагатися продати цей самий автомобіль, розраховуючи отримати за нього ціну і “перевішати” на покупця всі проблеми, пов’язані з фізичним отриманням автомобіля (або збитків у зв’язку з неможливістю такого отримання) у особи, яка за вашим же твердженням його вкрала.
В судовому реєстрі вдалося виявити лише судові рішення про арешт зазначених установок – 2015 і 2017 років – як захід забезпечення та забезпечення доказів у кримінальних провадженнях, що за своєю суттю не передбачає їхнього подальшого продажу. У світлі цього, не зовсім зрозуміло, що саме мав на увазі генеральний прокурор, і на яких саме правових підставах планується здійснити заявлені ним плани з продажу установок.
І навіть якщо, як це часто трапляється в українській політиці, публічні заяви офіційних осіб не зовсім (а то і зовсім не) збігаються з реальністю, їх, проте, можуть використовувати опоненти України як підтвердження неспроможності її позиції в арбітражі, що може підірвати довіру і до інших аргументів України.
Автор – Олена Перепелинська, партнер, голова практики міжнародного арбітражу у країнах СНД INTEGRITES
Посилання на ресурс, де знаходиться публікація
Повернутися назад