10 березня 2023 року Кабмін подав до Верховної Ради України [проєкт Закону № 9090 про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо цифровізації судочинства та удосконалення наказного провадження у цивільному судочинстві](https://ips.ligazakon.net/document/JI08903I?an=1) (надалі – Законопроєкт № 9090). Як стверджує законотворець, мета змін – удосконалити систему дистанційного судочинства та запровадити нові засоби для здійснення правосуддя. Зміни, зокрема, стосуються можливості для суддів та секретарів проводити судові засідання в дистанційному режимі поза залою суду, а також можливості допиту свідків та експертів та надання ними показань в режимі онлайн. На перший погляд, дійсно виглядає прогресивно, та чи будуть нововведення успішно реалізовані на практиці? Спробуємо розібратися в окремих аспектах нового законопроєкта. **Мета та передумова** З тексту пояснювальної записки вбачається, що законопроєкт створений на виконання положень [Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021](https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/231/2021#Text) (надалі – Стратегія розвитку). Дискусії щодо надання права суддям та учасникам справи брати участь у судових засіданнях онлайн поза межами приміщення суду (незалежно від обставин) тривають вже давно. Запровадження та розширення можливостей використання дистанційного судочинства було лише питанням часу. Та з огляду на те, як цей законопроєкт подається його ініціатором, вбачається, що запропоновані зміни діятимуть лише в умовах воєнного або надзвичайного стану при обставинах, що становлять загрозу. Звісно, в 2021 році не було необхідності доповнювати законодавство «воєнними» термінами, проте, збройна агресія країни-сусіда внесла свої корективи. Воєнний стан, коли особиста участь особи в судовому засіданні може бути неможливою або навіть небезпечною, пришвидшив процес. За запропонованим Законопроєктом № 9090, право суддів та секретарів судового засідання проводити судові засідання поза приміщенням суду співвідноситься лише з наявністю певних умов та обставин, у даному випадку воєнного стану. В якості прикладу подібного розвитку «дистанційного судочинства» можемо згадати пандемію COVID-19, коли постала необхідність в оперативному застосуванні та впровадженні нових механізмів, що дозволяють здійснювати всю комунікацію з судом та роботу дистанційно. Тоді так само могло скластися враження, що дистанційний режим правосуддя запроваджений винятково у зв’язку з пандемією, але врешті COVID-19 став тією відправною точкою, завдяки якій «дистанційне правосуддя» ефективніше й швидше інтегрували в українську систему судочинства, значно спростивши роботу юристів та учасників судових справ. Тож, що саме нового пропонує Законопроєкт № 9090? **Зміни для суду** Сторони судового провадження та їхні представники раніше вже мали право брати участь у судових засіданнях в умовах відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів. Маємо кілька прикладів із власної практики, коли учасники справи, які не мали жодного стосунку до юриспруденції та судочинства, переглянувши відеоінструкцію про під’єднання, змогли самостійно, без залучення юристів, взяти участь у судовому засіданні у судах, що знаходяться в інших регіонах України. Це може свідчити про доступність та зручність впровадженої системи «дистанційного правосуддя». З початком воєнного стану суди почали значно лояльніше ставитися до клопотань сторін щодо проведення засідання в режимі відеоконференції, а в деяких випадках могли задовольняти такі клопотання, навіть якщо їх подали з порушенням встановлених процесуальним законом строків (5 днів до проведення засідання). Законопроєктом № 9090 законотворець пропонує внести зміни до окремих положень [КАСУ](https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text), [ЦПК](https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text) та [ГПК](https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text) України та надати можливість суддям та учасникам (зокрема, секретарю судового засідання, свідку, перекладачу, спеціалісту та експерту) в умовах воєнного чи надзвичайного стану в разі виникнення обставин, які зумовлюють загрозу їх життю, здоров’ю та безпеці, проводити судові засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Тобто суддям та учасникам пропонується брати участь з будь-якого місця, що підходить для цього, з використанням власних девайсів. До речі, власні девайси працівникам суду можна буде використовувати не тільки, щоб приєднатися до конференції, але і з метою її фіксації. Законопроєкт також передбачає можливість здійснення фіксації суддею за допомогою власних технічних засобів, у разі об'єктивної неможливості здійснення даної дії у залі судового засідання. Зазначимо, що норми Законопроєкту № 9090 передбачають також можливість висловити заперечення проти здійснення такої фіксації суддею. У такому разі суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, з відповідними обґрунтуваннями. Окрім того, у випадку такої ж об’єктивної неможливості передбачається фіксування судового засідання секретарем письмово у протоколі судового засідання, тобто від руки. Життя та здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а особи, які забезпечують судочинство, мають право на власну особисту безпеку. Тож, зважаючи на воєнний стан та інші надзвичайні обставини, альтернатива звичному порядку судочинства, на наш погляд, є цілком виправданою та необхідною. Законотворець спробував синхронно об’єднати захист прав таких людей із правом інших осіб на доступ та здійснення судочинства, навіть за таких екстремальних умов, як війна. Щодо запропонованих змін, виокремимо наступне: * По-перше, законопроєкт не пояснює, яким саме чином буде прийматися рішення про проведення відеоконференції поза приміщенням суду. Незрозумілим залишається строк та порядок прийняття такого процесуального рішення суду. * По-друге, за суб’єктивною думкою авторів, існують певні ризики у використанні суддею власних технічних засобів фіксації судового засідання, що насамперед пов’язані з людським фактором та можливою несправністю пристрою. Варто нагадати, що відсутність належного технічного запису судового засідання в певних випадках може мати наслідком скасування судового рішення. Отже, питання фіксації судового засідання обов’язково має бути належним чином врегульоване. * По-третє, законотворець не надає роз’яснень щодо джерел фінансування дистанційної роботи працівників суду поза межами суду, оскільки виникає багато важливих питань. Наприклад, вони повинні користуватися виділеною для них державою технікою чи купувати самостійно? Якщо це їх власні девайси, хто та як буде налаштовувати необхідні програми та устаткування? Як забезпечити безпеку даних? Усі ці питання потребують відповідей. * По-четверте, на наш погляд, ідея фіксації судового засідання шляхом заповнення від руки протоколу судового засідання виглядає архаїчно та, на нашу думку, не повинна взагалі братися за основу. Проте така норма може бути закріплена на законодавчому рівні як альтернатива звичному протоколу у разі виникнення ситуацій, що унеможливлюють використання спеціальних програм та техніки для його виготовлення. * Згідно з чинним законодавством, відповідальність за ризики технічної неможливості взяти участь у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник відеоконференції, який заявляв відповідне клопотання. Цікаво, що текст Законопроєкту № 9090 передбачає аналогічний обов’язок для судів та учасників справи забезпечувати належну якість зображення та звуку, проте нічого не зазначає щодо ризиків та наслідків технічної несправності пристроїв, відсутності Інтернету, інших технічних питань, які можуть бути перешкодою для проведення засідання. Особливо це може бути актуальним в умовах можливого відключення світла, Інтернету або повітряних тривог. Тож чи справедливо покладати на суддю та секретаря (які в такому разі від початку та до кінця забезпечують проведення судового засідання) обов’язки, які в приміщенні суду виконують окремі уповноважені особи (налаштовують та ремонтують техніку, займаються технічним та програмним забезпеченням, мають навички для швидкого усунення подібних проблем)? Які наслідки для сторін і суду у разі наявності технічних проблем та неможливості провести судове засідання? Як такі наслідки мають бути оформлені? **Зміни для учасників** Як ми зазначали вище, Законопроєкт № 9090 передбачає, що свідок, перекладач, спеціаліст та експерт тепер також зможуть брати участь у судовому засіданні, не прибуваючи безпосередньо до зали судових засідань, суду. Тепер, наприклад, експерту немає потреби їхати до іншого міста, щоб надати пояснення щодо підготовленого ним висновку – все можна буде зробити дистанційно. Підтвердження особи учасника судового процесу буде здійснюватися із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, у порядку, визначеному [ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»](https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5492-17#Text) або Державною судовою адміністрацією України. Допускаємо, що останні 2 пункти можуть стосуватися, ймовірно, необхідності пред’явлення документа, що посвідчує особу, якщо в учасника відсутній електронний підпис. Як бачимо, умова наявності цифрового електронного підпису не є обов’язковою, тим паче, учасника ніхто не обмежує у праві брати участь у судовому засіданні в приміщенні суду. Проте законодавець робить це необхідною умовою для здійснення окремих процесуальних дій. Специфіка значення та ролі даних учасників у судовому процесі передбачає підписання ними присяги, якою вони гарантують достовірність своїх слів / показань / висновків тощо. У режимі відеоконференцій підпис присяги здійснюватиметься за допомогою електронного підпису. Простіше кажучи: зареєструватися в «Easy Con» ви зможете, а підключитися до конференції або підписати присягу – ні. Інших альтернатив для тих осіб, що не мають такого підпису, поки що не запропоновано. Процесуальний закон обмежує свідків, які ще не дали показань, на одночасне перебування у залі судового засідання під час судового розгляду. З об'єктивних причин працівники суду слідкують, щоб свідки не могли спілкуватись одне з одним. У будь-якому разі, суд намагається вживати всіх залежних від нього заходів, щоб дотримуватись саме такого порядку. Законопроєктом № 9090 також забороняється одночасно брати участь у відеоконференції свідкам, яких ще не допитали. Допитаний свідок може залишитися у відеоконференції або за згодою сторін її покинути. Безперечно, цей крок зекономить час та ресурси, які особа витрачає для прибуття у суд та очікування, проте, на наш суб’єктивний погляд, варто приділити увагу наступному: * Цікаво, як суддя може впевнитись, що перед ним знаходиться саме та особа, якою вона представляється? Якщо особисто суддя бачить оригінали документів, що посвідчують особу, та може впевнитись в їх дійсності, то дистанційно, демонструючи їх в камеру об’єктива, це зробити дещо складніше. Це зауваження актуальне у разі, якщо свідок заходить у судове засідання в онлайн-режимі без цифрового підпису. * Також законотворець не пояснює процес дистанційного підпису присяги: чи має дана процесуальна дія відбуватися завчасно або безпосередньо в онлайн-засіданні (можливо, за допомогою певних функцій в ЄСІТС, які будуть передбачені додатково). * Вважаємо, що дистанційно здійснювати контроль та обмежувати спілкування таких свідків дещо складніше, аніж за їх особистої участі в засіданні. Наприклад, під час участі в відеоконференції свідки можуть взагалі знаходитися в одному приміщенні. У такому випадку, ймовірно, доцільніше запровадити обмеження на вхід з однієї IP-адреси або іншого механізму, який дозволить впевнитися, що вхід учасників здійснено з різних девайсів, та що вони мають різне місцерозташування. **Електронні рішення** Законопроєкт № 9090 також пропонує складати та підписувати судові рішення, у разі проведення відеоконференції поза приміщенням суду, виключно в електронній формі, без паперового примірника. Вважаємо, що сторони не будуть обмежені у праві отримати паперову копію рішення за необхідністю. Цікавим є також момент передачі справи до іншого суду у разі надходження апеляційної скарги. Вважаємо, що ці подробиці ми дізнаємось у випадку прийняття даного законопроєкта та реалізації цих змін на практиці.

Автори:
Юрій Сівовна, старший юрист
Алла Борисенко, помічник адвоката

Опубліковано "Юридична газета"

Digitalization of Justice: Trial via Video and Oath Online