Whether the written principle of fair judicial proceedings corresponds to the realities of Ukrainian courts, -Volodymyr Rudnychenko analyzed

The article was published on – Юридична Газета

(This content is only available in original language)

«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення», – саме так визначає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) право на справедливий суд у статті шостій.

Не готовий говорити про судове вирішення спорів цивільного характеру, але, як адвокат у кримінальних справах, можу чітко сказати одне – справедливий суд при розгляді кримінального обвинувачення в Україні скоріше фантастика, ніж реальність.

СПРАВЕДЛИВИЙ СЛІДЧИЙ СУДДЯ

Враховуючи певні процесуальні моменти чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), першим етапом знайомства зі «справедливим» судом виступає стадія досудового розслідування. Згідно з  КПК України передбачений судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Здійснюється він слідчим суддею, це суддя суду першої інстанції (в деяких випадках – апеляційного суду), до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України вказаного контролю. І він, нажаль, найвіддаленішій від категорії справедливий суд.

Деякі колеги, можливо, не погодяться зі мною щодо віднесення діяльності слідчих суддів до «розгляду справи», передбаченого ст. 6 Конвенції, але, на мій погляд, раз діяльність здійснюється суддею, навіть і слідчим, думаю це має безпосереднє відношення до принципів діяльності суду і права на справедливий суд. Тим більше, що така моя позиція підкріплюється рішеннями Європейського суду з прав людини.

Більше того, наш кримінальний процес, не наділяє широким колом прав інших його учасників, окрім підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та сторону обвинувачення. Виходить, що при формальному підході до формулювань ст. 6 Конвенції, інші учасники кримінального провадження, які, на щастя, не доходять до стадії підозри та обвинувачення, були б позбавлені конвенційного права на справедливий суд, що недопустимо.

То в чому ж виражається зазначений вище судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні?

Повноваження слідчого судді реалізуються у кожному, навіть найбанальнішому, кримінальному провадження. Адже він розглядає питання тимчасового доступу до речей і документів, та їх вилучення (фактично, виїмка документів), тимчасового обмеження у користуванні правом керування транспортним засобом або судном, полювання, на здійснення підприємницької діяльності (на щастя, наші правоохоронці не часті гості в суді з клопотаннями такої категорії), відсторонення від посади, арешту майна, обрання запобіжних заходів, дозволів на проведення обшуку, огляду у житлі чи іншому володінні особи, призначення експертизи (у разі відсутності у сторони можливості призначити її за свій кошт), примусового відібрання зразків для проведення експертизи та дозволів на проведення  майже всіх видів негласних слідчих (розшукових) дій.

Як бачите, жодне провадження неможливе без участі слідчого судді, сторона обвинувачення, рідше і захисту, звертається до нього регулярно.

Саме тут і виникає питання: а чи справедливо здійснюється розгляд слідчими суддями?

ДОСТУП, ОБШУК І АРЕШТ

Відповідно до ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, з тим, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Нажаль, три найпоширеніших рішення слідчого судді: про проведення тимчасового доступу до речей і документів, із правом їх вилучення, арешт майна та дозвіл на проведення обшуку, викликають саме це питання в головах людей та представників компаній, які, завдяки слідчому судді, стають, попри свою волю, учасниками кримінального провадження.

Справедливість, за тлумачним словником, це правильне, об’єктивне, неупереджене ставлення до кого-, чого-небудь. Погодьтесь, це схоже на ті принципи та ознаки, яких має дотримуватися суддя та суд, та яким має відповідати рішення суду.

Відповідно до ст. 22 КПК України суд має зберігати об’єктивність та неупередженість при розгляді справи.

Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

В свою чергу ст. 94 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказані засади містяться і у порядку розгляду клопотань про тимчасовий доступ, обшук та арешт.

Так, стаття 132 КПК України вимагає від слідчого судді перевірити обґрунтованість підозр у вчиненні правопорушення, виправданість такого ступеню втручання у права і свободи особи, врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи.

Стаття 163 КПК України передбачає його обов’язок розглядати клопотання за участю сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і документи. Насправді, нікого не викликають, прикриваючись наявністю достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів. Тобто, на погляд слідчих суддів, банк, наприклад, буде знищувати матеріали справи, за які він несе відповідальність, у кримінальному провадження, що банку в принципі не стосується. Якось прийшов у судове засідання про розгляд клопотання слідчого про тимчасовий доступ до документів, що місять банківську таємницю, дізнавшись про нього від слідчого – подив слідчого судді важко передати. Таке відчуття, що норма про виклик володільця документів в принципі мертва.

Відповідно до ч. 5 ст. 163 КПК України слідчий суддя повинен пересвідчитися у наявності певних обставин, серед яких те, що речі або документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи. Як суддя з’ясовує вказану обставину за відсутністю особи, в якої вони перебувають, невідомо.

Не з’ясовують слідчі судді і чіткий перелік речей та документів не дивлячись на необхідність зазначення в ухвалі назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ (п. 5 ч.1 ст. 164 КПК України).

З арештом майна ситуація ще цікавіша. Однією з підстав арешту, що найчастіше використовується, є збереження речових доказів. Згідно з ч 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна повинен враховувати, серед іншого, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

В свою чергу ч. 3 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Частина 1 статті 98 КПК України передбачає, що речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, під час судового розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має особисто перевірити відповідність майна, щодо якого поданий арешт ознакам речових доказів. Тільки в цьому разі розгляд буде справедливим, а рішення обґрунтованим. На ділі ж відбувається дещо інше – суддя з’ясовує, що слідчий виніс постанову про визнання речовими доказами документів, і на підставі такого рішення, не перевіряючи жодних ознак, арештовує майно. Агов, у нас вже майже 5 років діє КПК, який не пов’язує момент набуття речами та документами статусу речового доказу із винесенням постанови про визнання речовими доказами.

Не можливо сприйняти справедливим розглядом і порушення слідчими суддями строків розгляду питання про арешт тимчасово вилученого майна, передбачених ч. 6 ст. 173 КПК України.

Окремої уваги заслуговує стан судового розгляду клопотань про скасування арешту майна, передбачених ст. 174 КПК України. Нагадаю, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК України).

Розгляд таких клопотань неможна навіть називати розглядом (гірша ситуація лише при оскарженні постанов поліції про притягнення до адміністративної відповідальності). Типовими є вимоги слідчого судді «не кажіть багато тексту», «просто скажіть чи підтримуєте клопотання чи ні» тощо. Про який справедливий розгляд може йтися при такому підході. У мене був особистий цікавий досвід – після відповіді прокурора, що він не заперечує проти задоволення мого клопотання про скасування арешту, слідчий суддя вдягла окуляри та почала, нарешті, читати моє клопотання. От вам і справедливий розгляд.

Відповідно до ст. 234 КПК України слідчий суддя під час розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку має встановити: чи було вчинено кримінальне правопорушення, чи  речі і документи, які планується відшукати, мають значення для досудового розслідування, чи відомості, які містяться у речах і документах, які планується відшукати, можуть бути доказами під час судового розгляду, чи речі, документи або особи, яких планується відшукати, знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.  Тільки у такому разі рішення про дозвіл на проведення обшуку буде обґрунтованим, а судовий розгляд справедливим.

Приклад з останніх. Ознайомлюючись з ухвалою про дозвіл на проведення обшуку дізналися, що досудове розслідування здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 309 Кримінального кодексу України. Для довідки: ч.4 ст. 309: «Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті». Які матеріали розглядав слідчий суддя чи думав він про справедливість та перевірку тих обставин, що має їх перевірити, чи згадував про права інших учасників провадження.

На мій погляд, право на справедливий суд має, в першу чергу, забезпечуватися слідчими суддями, як фільтром свавілля правоохоронної системи.

ІНШИЙ БІК СПРАВЕДЛИВОГО РОЗГЛЯДУ

Судом першої інстанції все не закінчується. Мало того, що майже всі ухвали слідчих суддів (окрім, щодо закриття провадження та деяких запобіжних заходів) не оскаржуються в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції нажаль теж не джерело, де знаходиться справедливість.

Загалом в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали про повернення скарги або відмову у відкритті провадження  відповідно до ч. 6 ст. 304 КПК України.

Я вже зараз не буду піднімати питання того, що частина таких рішень судді першої інстанції не відповідає висновкам узагальнень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та правовим висновкам Верховного Суду України. Слідчі судді, які мають бути захисниками прав і свобод учасників провадження, «останньою інстанцією» так би мовити (іншого способу оскарження дій, бездіяльності та рішень на досудовому розслідування чинним КПК України не передбачено), навіть не бажають розглядати скарги і у прямій суперечності із законом та зазначеними документами судового практики, відмовляють у відкритті проваджень по скаргах на не розгляд клопотання стороною обвинувачення, наприклад.

Враховуючи важливість захисту прав і свобод учасників під час досудового розслідування в більш швидкому режимі, статтею 422 КПК України передбачено суттєво скорочені строки витребування судової справи та призначення апеляційної скарги до розгляду – не пізніше ніж через 3 дні після її надходження до суду апеляційної інстанції. Але розгляд вчасно не відбувається.

І призначається судове засідання загалом у строки передбачені зазначеною нормою, і для забезпечення справедливого розгляду колегії апеляційного суду належало б дослідити матеріали справи, але треба зауважити, що мова іде про оскарження ухвал слідчих судді, постановлених не по суті скарги, а, так би мовити, процесуального значення, і скасування яких судом апеляційної інстанції повертає скаржника лише на стадію, так би мовити попередньої перевірки слідчим суддею, передбаченої ст. 304 КПК України.

Тож, чи є виправданим та справедливим відкладення судового розгляду в апеляційному суді до на більше ніж місяць (приклад з особистої практики) у зв’язку з ненадходженням справи з районного суду. От і думайте тепер що є порушенням права на справедливий суд: не дослідження матеріалів справи чи порушення строків розгляду апеляційної скарги.

Одним словом справедливий суд це у всякому разі не про судові засідання у слідчих суддів під час досудового розслідування. Це я ще не підіймав теми запобіжних заходів, там ще цікавіше.

До речі, для довідки, серед безлічі принципів, засад та прав у Конституції України немає права на справедливий суд, а в КПК України про нього згадують не як про окрему засаду кримінального судочинства.

Може в цьому і містяться проблеми зі справедливим кримінальним судочинством?

Автор – Владимир Рудниченко, советник уголовной практики INTEGRITES

Link to the resource where the publication is located

http://yur-gazeta.com/useracti...