Why Lutsenko undermines the case of “Boyko’s towers,” – said Elena Perepelynska
The publication was posted on Novoe Vremya. Business.
The text of publication is available in Ukrainian only.
Днями генпрокурор Юрій Луценко заявив про існування судового рішення про арешт і передачу Агентству по конфіскованим активам бурових установок, захоплених Росією в Криму, а також про плани ГПУ продати зазначені установки.
Йдеться про дві самопідйомні бурові установки В312 – Петро Годованець і В319 – Україна, більш відомі як “вишки Бойка”, придбані у 2011 році Чорноморнафтогаз – донькою Нафтогазу – загалом за $800 млн.
Заява генпрокурора викликала резонанс, оскільки збитки від втрати даних установок і дії Російської Федерації по їх захопленню і використанню заявлені відразу в декількох арбітражних розглядах проти Росії.
Одне з них було ініційовано в жовтні 2016 року Нафтогаз і шістьма його дочірніми компаніями, в тому числі і Чорноморнафтогаз, на підставі російсько-українського договору про захист інвестицій. Згідно прес-релізів Нафтогазу, позовні вимоги українських компаній в цій справі – відшкодування збитків, “заподіяних незаконним захопленням Російською Федерацією активів групи в АР Крим” на суму приблизно $5 млрд, серед яких – і ті самі бурові установки.
Другий арбітражний розгляд був ініційований Україною у вересні 2016 року на підставі положень Програми VII до Конвенції ООН з морського права 1982 року – одного з небагатьох міжнародних договорів, сторонами якого є і Україна, і Росія, та який передбачає можливість вирішення міждержавних суперечок в порядку міжнародного арбітражу, хоч і з досить обмеженого кола “морських” питань. Відповідно до прес-релізу Постійної палати третейського суду в Гаазі суперечка в цій справі “стосується прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі і Керченській протоці”. З публічних джерел також відомо, що Україна в цій справі заявляє про те, що Російська Федерація узурпувала і вторглася в морські права України, в зв’язку з чим Україна вимагає, серед іншого, відшкодування заподіяної шкоди. Імовірно, це охоплює і обставини, пов’язані із захопленням і використанням Росією тих самих бурових установок. Примітно, що на відміну від всіх арбітражних розглядів за позовами інвесторів на підставі договорів про захист інвестицій, в яких участь Російської Федерації обмежується подачею заяви про відсутність юрисдикції, в даному міждержавному арбітражі Росія бере активну участь. Відповідно до встановленого у справі процесуального розкладу Україна повинна подати свій меморандум по суті спору вже 19 лютого 2018 року.
На тлі цієї обставини заяви генерального прокурора можуть підірвати позицію України в цьому розгляді.
Якщо провести більш зрозумілу обивателю аналогію, абсолютно очевидно, що не можна заявляти про крадіжку автомобіля, і вимагати відшкодування пов’язаних з цим збитків, паралельно намагатися продати цей самий автомобіль, розраховуючи отримати за нього ціну і “перевішати” на покупця всі проблеми, пов’язані з фізичним отриманням автомобіля (або збитків у зв’язку з неможливістю такого отримання) у особи, яка за вашим же твердженням його вкрала.
В судовому реєстрі вдалося виявити лише судові рішення про арешт зазначених установок – 2015 і 2017 років – як захід забезпечення та забезпечення доказів у кримінальних провадженнях, що за своєю суттю не передбачає їхнього подальшого продажу. У світлі цього, не зовсім зрозуміло, що саме мав на увазі генеральний прокурор, і на яких саме правових підставах планується здійснити заявлені ним плани з продажу установок.
І навіть якщо, як це часто трапляється в українській політиці, публічні заяви офіційних осіб не зовсім (а то і зовсім не) збігаються з реальністю, їх, проте, можуть використовувати опоненти України як підтвердження неспроможності її позиції в арбітражі, що може підірвати довіру і до інших аргументів України.
Автор – Олена Перепелинська, партнер, голова практики міжнародного арбітражу у країнах СНД INTEGRITES
Link to the resource where the publication is located
Go back